Приснись
Приснись мені, хоча б на певну мить,
Дозволь, я хоч у сні тебе побачу.
Тоді й душа, і все переболить,
І зацвіте, як навесні неначе.
4 471
0
|
|
Приснись мені, хоча б на певну мить,
Дозволь, я хоч у сні тебе побачу.
Тоді й душа, і все переболить,
І зацвіте, як навесні неначе.
Мости горять. Було це неминучим.
Минуле залишається позаду.
Я сам собі всі вироки озвучив,
І сам у себе відібрав посаду.
Живи! Допоки віра не згасає,
Вона для тебе найцінніший скарб.
Живи! Допоки на траві роса є.
Малюй життя, до рук узявши фарб.
Прости его. Ты знаешь, он же твой.
Не идеал, совсем не безупречен.
Он ведь как жил, так и живет тобой,
Все время вспоминая первый вечер.
Знайти себе у сотні перевтілень –
Це справа не з легких, і не з простих.
Чому так важко нам сказать «прости»,
І зазирнуть до внутрішніх відділень?
Любовь – игра, когда в ней много фальши.
И жизнь – игра, когда ты лицемер.
Один, сжав зубы, молча идет дальше,
Второй не принял самых срочных мер.
Так мало слів, які зігріють душу.
Так мало тих, з ким зараз я дружу.
Одним і тим же шляхом йти я мушу,
Обачно оминаючи межу.
Розлюби, якщо погляд мій серед зими десь загубиш,
І не плач ти дарма, хоча, сльози вгамовують біль.
Розлюби і забудь за волосся, за руки й за губи,
Просто вимкни відразу не знятий
Все вроде хорошо, но я тоскую.
Хотя, я из веселых-то ребят.
И глядя в эту синеву морскую
Я понял: не хватает мне тебя.
Ты снишься мне седьмую ночь подряд.
Я в жизни, веришь, вижу тебя реже.
Мои стихи меня уж не бодрят,
Да и слова в них остаются те же.
Все зміниться. Не падай духом, друже,
Молися й вір – це дасть свої плоди.
Я й сам у собі впевнений не дуже,
І без віршів – як риба без води.
Нехай вірші – це все, що в мене є,
Нехай я буду з-поміж вас біднішим.
Та щастя починається моє
Лиш до блокнота олівця піднісши.
Тема Великої Війни у поетичних рядках нашого земляка, мешканця м.Покров, поета – Віктора Матковського. Обпалене дитинство, що спливає у спогадах минулого, хвилюючі роздуми - все це у проникливих віршах автора, що вражають правдивістю, оголеним нервом, вібрацією серця...
Я вірю, що настануть ті часи,
Коли ти припадеш в мої обійми,
Закінчаться всі непотрібні війни,
І збудеться все те, про що просив.
Роки ідуть, і час пливе невпинно,
Добро частіше бореться зі злом.
А я дивлюся в дзеркало невинно,
Й не розумію, хто це там за склом.