У Бозі спочилий Федор Михайлович з початку війни на сході України весь час допомагав нашим воїнам тепловізорами, бронежилетами, речами, продуктами харчування тощо.

Його близькі друзі сьогодні стали меценатами та будівничим українських храмів на нікопольщині продовжуючи його світлу справу милосердя і благодійництва.

У дні пам'яті наших спочилих рідних і близьких відкладімо на деякий час свої щоденні клопоти та помолимось за своїх рідних, близьких і дорогих серцю людей, які вже відійшли з цього земного життя у життя вічне. Це важливо не тільки для них, але й для кожного із нас: богослужбове поминання спочилих є не лише виявом нашої любові до ближніх, але також і нагадуванням нам тих істин, що стосуються життя вічного. 

Коли ми молимося за інших, а не лише за себе чи за свої потреби, то зокрема і таким чином виконуємо заповідь Спасителя – полюбити ближнього як самого себе. Підносячи молитви за померлих, ми виявляємо до них свою турботу і любов, ми просимо у Господа прощення їхніх гріхів. Тілесно вони не з нами, але душею вони живі, бо душа – безсмертна. 

Упокой, Господи, душу спочилого раба Твого Федора та прости йому усі гріхи його, вільні і невільні, даруй йому Царство Твоє Небесне і сотвори йому вічну пам’ять.