Хто увірує й охреститься, -
буде спасений, а хто не ввірує,-
засуджени буде.
(Марк, 16,16).
2015-й рік – є ювілейним в історії українського та сусідніх народів. 1000-років пройшло з блаженної кончини святого великого рівноапостольного князя Київського Володимира.
Святий князь Володимир є справді колосальною постаттю в нашій історії: справа, ним звершена, має вічне значення не тільки для нашого українського народу, але і для всієї християнської Європи, з якою Київська Русь жила вже тоді в тісному спілкуванні. Святого князя можна сміливо порівняти з імператором Візантійської імперії Костянтином. Варто згадати слова великого святителя Іларіона Митрополита Київського, який писав: «Наш Володимир подібний до Великого Костянтина, рівний розумом, рівний христолюбством, рівний честю служителям його. Той із святими отцями Нікейського Собору закон людям поклав, він же із новими нащадками нашими цими, котрі щойно пізнали Господа, закон встановили.
Той у них, і у нас Христос Царем зоветься. Той із матір’ю Оленою, хрест із Єрусалим принісши, по всьому світу розіславши, віру утвердили. Ти ж із бабою твоєю Ольгою, принісши хрест із нового Єрусалима, Константинограда, по всій землі своїй поставивши, утвердили віру. Тож подібний тому єси, з ним однакової слави і честі достойний».
Всеукраїнське хрещення Руси – України за рівноапостольного великого князя Київського Володимира 988 року було завершальним державним актом всіх попередніх спроб охрещення русичів – українців в нашій святій православній вірі.
Між іншим, хотілося б підкреслити те, що у Росії та Білорусії прийняли християнство тільки через 300-400 років, після Володимирового хрещення.
Тому вести мову про хрещення Росії одночасно принаймні не етично, бо поняття «Московська Русь» з’явилась в ХV столітті за часів Івана Грозного.
За освітою я гуманітарій і не претендую на якісь фахові оцінки, але будучи священнослужителем і студентом Київської Православної Богословської Академії і маючи можливість вчитись, аналізувати і робити висновки з історії, спробую зробити свій скромний аналіз цих подій, який вкрай необхідний сьогодні усім нам, в часи агресії з боку північного сусіда, котрий тисячоліттями намагається перевернути і вкрасти нашу історію і привласнити її собі.
Українська Православна Церква бере свій початок від проповіді святого апостола Андрія Первозванного, Оскольдового хрещення та хрещення Руси-України в епоху рівноапостольного великого князя Володимира у 988 році.
На нашій землі було християнство ще в IV-му столітті. Навіть наш єпископ Готський Феофіл брав участь у Першому Вселенському Соборі в Нікеї в 325 р. Взагалі то з Україною пов’язаний ряд готських святих. Готи –це германські племена з історії нам відомо, що ймовірно у 200-му році вони опанували широкий простір по обох берегах Дніпра і створили державу. З початку IV ст. серед готів почало поширюватися християнство.
Далі ми знаємо як на наших землях проповідували Кирило і Мефодій приблизно у 860-х роках.
Історичні факти констатують, що спочатку християнство прийняв князь Аскольд, потім княгиня Ольга, а опісля і Володимир.
987 р. київський князь Володимир уклав союзний договір і з візантійським імператором Василем II, за яким Володимир обіцяв імператорові допомогу в боротьбі за престол Візантії з самозванцем Бардом Фокою.
Перед цим 986 р. резиденцію Володимира в Києві почали відвідувати представники різних релігій і вірувань, вмовляючи його прийняти те чи інше віросповідання. І послухав князь Володимир своїх мудрих бояр і старців, які заздалегідь побували в інших країнах, і вирішив зупинитися на виборі грецької релігії, тобто християнства візантійського зразка. Такому вибіру сприяла і політична обстановка того часу. Передусім, у цей період, головну роль відігравали давні й міцні зв’язки Київської Русі з Візантією
Літописний переказ про "випробування віри" оповідає, що першими в 986 році з’явилися посли від мусульман-болгар, що жили за Волгою, по річці Камі. Опис мусульманського раю з гуріями сподобався ласолюбному князю, але обрізання здалося непотрібним, а заборона на вино неприйнятною. Він відпустив мусульман з миром, сказавши їм: "вино є веселість Русі, не можемо бути без нього".
Посли німецьких католиків говорили князю Володимиру про велич незримого Бога Вседержителя і нікчемності язичницьких ідолів. Князь відповідав їм: "Ідіть назад; батьки наші не приймали віру від Папи". Уважно вислухавши іудеїв, що прийшли з Хазарського каганату, князь Володимир запитав, де їх вітчизна? "У Єрусалимі, - відповідали вони, - але Бог за гріхи розсіяв нас". "Як же ви смієте пропонувати свою віру, коли самі за гріхи знаходитеся під гнівом Божим?" - заперечив Володимир.
Після цих проповідників прибув до Києва грецький філософ, посланий Патріархом Константинопольським Миколаєм. Він виклав князю Володимиру історію творіння світу і гріхопадіння, Боговтілення і Викуплення, а на закінчення повідав про друге пришестя і показав ікону Страшного Суду. Уражений цим зображенням, Володимир зітхнув: "Благо тим, що стоять праворуч (праведникам) і горе тим, що ліворуч" (грішникам). "Якщо хочеш стояти з праведниками, то хрестися", - відповів йому філософ. Володимир подумав і відповідав: "Почекаю ще трохи". Відпустивши грецького посла з дарунками, князь Володимир зібрав своїх старшин і бояр на раду. Було вирішено послати послів і випробувати кожну віру на місці. Вибрали десять мужів, "добрих і освічених", і послали їх до мусульман, латинян і греків.
Найсильніше враження на послів справило богослужіння греків в константинопольському храмі на честь Софії Премудрості Божої. "І не знаємо ми на небі ми були чи на землі, бо на землі не можна бачити такої краси", - розповіли посли після повернення до Києва. Вислухавши їх, бояри сказали князю Володимиру: "Якби був поганий закон грецький, то не прийняла б його бабця твоя Ольга, яка була мудрою..." Незабаром після того в 987 році князь Володимир виступив в похід на місто Херсонес (Корсунь) в Криму, що належало у той час Візантійській імперії. Узявши Херсонес, він зажадав руки царівни Анни, погрожуючи у разі відмови походом на Константинополь (Царгород). Візантійські співправителі імператорів Василь і Костянтин поставили умовою шлюбу своєї сестри прийняття князем Володимиром віри Христової. "Я давно випробував і полюбив її", - відповів князь Володимир.
Коли царівна Анна прибула з духовенством до Херсонеса, князь Володимир раптово осліпнув. Царівна запропонувала йому негайно хреститися, в надії на зцілення. Під час святого Хрещення князь Володимир прозрів і тілесно, і душевно, і в духовному захваті вигукнув: "Тепер я побачив Бога Істинного!". Деякі з дружинників князя, вражені цим чудом, також хрестилися. У святому Хрещенні князь Володимир був наречений Василем, на честь святого Василія Великого. Тоді ж, в Херсонесі, князь одружився з царівною Анною. Князь Володимир як викуп за дружину повернув місто Херсонес Візантії, побудувавши в ньому на згадку про своє хрещення храм в ім’я святого Іоана Предтечі і Хрестителя Господнього. У Київ князь Володимир повернувся разом з княжною Анною, константинопольськими і херсонеськими священнослужителями, узявши з собою богослужбові книги, ікони, церковну утвар, а також святі мощі Климента, єпископа Римського.
Хрещення Русі – України 988 року змінило цілковито світогляд не лише самого князя Володимира, а й всього народу, князь просвітився сам і просвітив світлом віри святого православ’я наш народ.
Після повернення до Києва, князь Володимир зібрав дванадцять своїх синів і, підготувавши їх до прийняття віри Христової, охрестив. Хрестився і весь його дім, і багато бояр. Потім князь Володимир приступив до викорінювання язичництва на Русі і почав ревно винищувати ідолів: одні були спалені, інші порубані, а головний ідол - Перун - був скинутий з пагорба у Дніпро.
Труди великого князя Володимира і перших Київських митрополитів Михаїла і Леонтія, вірних його сподвижників дали чудові плоди. Минуло кілька років, і до кінця Х століття на Русі вже були свої єпископи, священики і диякони, значно зросла кількість освічених людей різного віку і походження. Русь залучалася до більш передової християнської культури і цивілізації, увійшла в сім’ю християнських народів Європи. Прийнявши хрещення святий великий князь Володимир внутрішньо перемінився, він став новою людиною, став прикладом лагідної і жалісливої любові до ближніх. Він так само як Апостол Павло охрестившись і з’єднавшись з Христом омив сліпоту душевну і тілесну. Апостол Павло з гонителя Савла став великим проповідником народів, а святий рівноапостольний князь Володимир з розпусного язичника став лагідним і цнотливим правителем нової великої християнської держави, для якого виконання Заповідей Христових, виконання приписів Святої Церкви, дотримання її строгих уставів стало мірилом життя і поведінки.
Блаженна кончина святого рівноапостольного великого князя Володимира настала 15 липня 1015 року в селі Берестове, поблизу Києва. Похоронений він був в Десятинному храмі
Під час монголо-татарського нашестя чесні останки святого князя Володимира були похоронені під розвалинами Десятинної церкви.
Але що доволі цікаво і важливо ще пам’ятати. Після блаженної кончини великого князя Володимира на його місце одразу посідає один із синів з сумнівним правом на престол. Саме цією невпевненістю свого права і можна пояснити вбивство Святополком молодших від нього братів. Першим на 9-й, поминальний, день після смерті батька було вбито князя Бориса, який вірогідно їхав пом'янути батька і не міг очікувати такої підступності. Іншою жертвою став князь Гліб, якого було вбито приблизно на сороковини за Володимиром. Але мріям про владу над Києвом Святополка, якого народ і історія назвали Окаянним, не судилося здійснитися. Батьківський стіл посів інший брат – Ярослав, якого народ і історія навали Мудрим, а Церква вшановує як святого. Святими страстотерпцями, тобто такими, що проявили християнські чесноти і за це постраждали, було названо князів Бориса і Гліба.
Саме вони, а не їхній рівноапостольний батько Володимир, стали першими святими нашої Церкви. З давніх давен до них моляться про єдність нашої землі та вважають помічниками і заступниками нашого народу під час внутрішніх чвар. Також до них, як до своїх святих родичів і покровителів, приходили давньоруські князі просити перемоги у битвах із зовнішніми ворогами і, як свідчать літописи – отримували допомогу.
Висновки і історичні уроки ми всі мусимо зробити такі, що той, хто за допомогою братовбивчої війни бажає отримати владу над Києвом і Україною, її не отримає. А навпаки, в перспективі переможе мудріший і той, на чиїх руках немає невинної крові. Ті, що гинуть від рук загарбників і під час міжусобиці, отримають вічну пам'ять і нагороду на небесах. Історія обов’язково повториться, якщо ми не зробимо висновків і нічому не навчимо своїх нащадків.
Кожен рік 28-го липня наша Українська Православна Церква Київського Патріархату святково відмічає день пам’яті рівноапостольного великого князя Володимира в престольний день у патріаршому Свято-Володимирському соборі міста Києва по закінченню Божественної літургії десятки тисяч віруючих рушають хресною ходою до пам’ятника святому князю Володимиру на Володимирську гірку столиці де звершують урочистий Молебень до хрестителя Київської Руси.
І як мудроо підкреслив наш Святійший Патріарх Київський Філарет: «Наші хресні ходи – завжди для народу. Ми йдемо разом, аби затвердити нашу єдність та силу. Тому ми ще раз переконуємось, що ми йдемо правильним шляхом і перемога буде за нами. Це показали останні події, що затверджують, що Бог з Україною та Київським Патріархатом».
В цьому році виповнюється 1000 років від дня блаженного упокоєння святого рівноапостольного князя Володимира – Хрестителя Руси-України, тож вшануймо нашого небесного заступника молитвеника щиросердечною молитвою. Благаймо Господа в Тройці Святій щоб за молитвами святого рівноапостольного великого князя Київського Володимира і всіх святих землі Української визволитися нам від нашестя чужинців, встановити мир і створити в Україні єдину Помісну Православну Церкву з центром у Києві. Пам’ятаймо про те, що наш побожний український народ є нащадками Володимирового Хрещення і Святої Київської Русі!
Святий рівноапостольний великий княже Володимире, моли Бога за нас!
4 комментария