У 1919 році з сіл Нікопольської волості вивозили продовольство для голодної Радянської Росії, а місцеві більшовики постійно демонстрували свою владу. Був виданий наказ для селян Нікопольської волості про заборону полювання та здачу мисливської зброї. Надалі більшовики планували провести перепис майна селян. Після спроби такого перепису у передмісті Лапинка, селяни побили більшовицьких переписувачів, бо нахабність більшовиків викликала у них спротив, і люди такого стерпіти не змогли.
Коли більшовики оголосили мобілізацію та за неявку погрожували карати за законом воєнного часу, коли Лаврін, начальник Нікопольського гарнізону, вимагав лапинців здати зброю, а інакше село обстріляють (тиждень з 3 червня по 9 червня 1919 року був оголошений часом постачання Червоної Армії, а червень мав стати місяцем здачі зброї), населення з обуренням сприйняло звістку про подібні заходи. А коли 6 червня 1919 року більшовики почали насильницьке вилучення зброї у людей, при цьому окремі групи у супроводі членів парткому вилучали ще й взуття та одяг, у селян увірвався терпець.
Тому в ніч з 7 червня на 8 червня 1919 року селяни вогнем зустріли реквізиційний загін. Церковні дзвони міста сповістили про його початок (саме початок повстання у велике релігійне свято свідчило про рішучість настроїв людей). Лапинців підтримали селяни багатьох сіл Нікопольської волості. Більшість більшовиків втекли з міста , 594 особи було заарештовано повстанцями, а 16 осіб було розстріляно за вироком суду громади.
Нікопольське тимчасове робітничо – селянське правління очолив М.Петренко. В короткий час вдалося сформувати загони піхоти та кінний підрозділ. Керували повстанням як колишні військові, так і селяни. Повстання виступило під синьо-жовтим прапором УНР, це не сподобалось росіянам із Кам’янки – Дніпровської, тому їхній загін чисельністю у 500 штиків повернулися додому. Троїцьке повстання було антикомуністичним та антибільшовицьким. Для придушення повстання більшовики прислали інтернаціональний полк, загін чекістів та команду бронепоїзда «Товаріщ Лєнін», вся ця більшовицька армада кинулась на повстанців. Вже 16 червня 1919 року повстання було потоплено в крові угорцями та китайцями. Після бою все було усіяно трупами, а загиблих було настільки багато, що не вірилось очам.
Ось так наші пращури сприймали комуністично-більшовицьку владу та намагались дати відсіч тим, хто прагнув «світлого майбутнього».
Ці події свідчать про те, що український народ завжди був бунтарем і намагався ніколи не коритися тим, хто хотів перетворити українську націю в націю рабів.
8 комментариев