Коментар прес-секретаря Нікопольського благочиння УПЦ Київського Патріархату ієродиякона Меркурія (Скорохода) стосовно інтерв’ю «Правому сектору» благочинного м. Нікополя протоієрея Миколая Марущака УПЦ Московського Патріархату
На веб-сайті газети «Город Никополь» з’явився матеріал під назвою: «Протоиерей УПЦ МП Николай Марущак ответил на вопросы Правого Сектора» від 12.05.2015-го року.
Проаналізувавши цей відеосюжет хотілося б внести свій коментар, бо в наданому інтерв’ю, отець Микола зачіпає питання нібито проукраїнської позиції керівництва УПЦ МП та створення Помісної Української Православної Церкви.
По-перше, Нікопольський благочинний УПЦ Московського Патріархату лукавить, коли каже про позицію їх Церкви стосовно соборної України. Для елементарного прикладу хоча б взяти те, що Кримська єпархія УПЦ МП вже офіційно перереєструвалась в Мінюсті за Законами РФ, як централізована релігійна організація Російської Федерації тим самим офіційно визнавши передачу Криму РФ.
Далі ми всі бачили, як митрополит Іоанікій (УПЦ МП) приїджав на «інавгурацію» так званого «прем`єра ЛНР» Ігоря Плотницького. Йдем далі, вікарій Чернівецької єпархії єпископ Лонгін (УПЦ МП) проклинає сучасну владу і виступає за те, аби не приймати участь у війні з Росію, а митрополит Луганський Митрофан називає Збройні Сили України фашистським формуванням.
А ось вчинок московських архієреїв УПЦ МП 8-го травня, з сидінням в залі Верховної Ради коли зачитувались посмертно Герої, що віддали життя на Донбасі взагалі наштовхує на думку, в якій країні вони служать і кому?!
В загальнолюдській культурі прийнято шанувати померлих, наприклад, вставати при згадці про загиблих, яких би ти поглядів не притримувався. Серед зачитаних у Верховній Раді імен, я переконаний, були і прихожани УПЦ Московського Патріархату. Хто вони для Митрополита Онуфрія – Каїни?!
Чим далі, тим стає цікавіше. 11 травня 2015 єпископ Новоазовський (знову ж таки УПЦ МП) Варсонофій (Винниченко), вікарій Донецької єпархії, у супроводі священика взяв участь в святкуванні Дня Республіки «ДНР» (річниці псевдореферендума) у м. Донецку. Як в російському прислів'ї: «Станцюю і вашим і нашим ...».
Чи може напевно таким особливим чином єпископ УПЦ МП «протестував» проти війни на Донбасі - стоячи на трибуні поряд з ватажками терористів і вітаючи їх святкування.
Свого часу Спаситель засвідчив лукавство фарисеїв і первосвященників, поставивши їм просте питання: хрещення Іоанове було з Небес чи від людей?
Взявши цей спосіб за приклад, вважаю, що замість багатьох виправдань сумнівної щирості, які покликані рятувати залишки репутації Московського Патріархату в Україні (УПЦ МП), отцю Миколі Марущаку, як очільнику УПЦ МП на Нікопольщині достатньо дати просту та однозначну відповідь, як навчає Євангеліє, «так» або «ні», всього лише на кілька питань:
1. Чи вважаєте Ви, що для України краще бути частиною Росії?
2. Чи вважаєте Ви Крим окупованою російськими військами частиною України?
3. Чи вважаєте Ви Росію агресором щодо України?
4. Чи вважаєте Ви, що на Донбасі відбувається внутрішньоукраїнська громадянська війна, в якій Росія не є стороною конфлікту?
5. Чи вважаєте Ви воїнів, які загинули, захищаючи Україну від російської агресії, героями, пам'ять про яких достойна шанування?
6. Чи вважаєте Ви українських військовослужбовців, які беруть участь в АТО на Донбасі, учасниками братовбивчої громадянської війни, які беруть участь у каральних операціях київської влади проти населення Донбасу?
7. Чи вважаєте Ви, що Україна повинна припинити збройний опір на Донбасі та погодитися на мир за будь-яку ціну та на будь-яких умовах?
8. Чи бажаєте Ви, щоби Україна зупинила російську агресію, перемогла агресора і відновила свій суверенітет на всій території, включаючи Донбас і Крим?
Нам буде досить почути слова благочинного "так" або "ні", без всяких "з одного боку … з іншого боку", "так, але ..." – і більше не треба нічого говорити.
Бо дивлячись з висловлювань багатьох священнослужителів УПЦ МП «страждання» за Кремль подають як страждання за Христа.
Те що священики УПЦ МП на Донбасі є духовними ідеологами "Русского мира" то це ми пам`ятаємо ще з часів коли російські війська тільки - тільки стояли на кордоні з Україною. Вже тоді, Донецький Митрополит Іларіон (Шукало), коли в нього на єпархіальних зборах питали його клірики: «Що робити владико? На кордоні вже стоїть російська армія». Той відповідав: «що будемо зустрічати, як наших визволителів, хлібом і сіллю".
Далі хочу перейти до іншого питання, яке зачепив настоятель Спасо – Преображенського собору міста Нікополь.
Отець Микола Марущак, трішки перегортає факти стосовно того, що Православні Церкви, як Єрусалимська, Еладська, Грузинська, Румунська та Російська мають таку ж незалежну (тобто Помісну) Церкву як і в Україні. Це є неправда, і отець Микола це чудово знає!
Українська Православа Церква Московського Патріархату не є Помісною, а лише користується правом широкої автономії, тобто кандидата після обрання на Київську кафедру затверджує лише Патріарх Московський. Помісні Православні Церкви не роблять цієї процедури, бо є незалежні як адміністративно так політично!
До речі, ми глибоко переконані, якби в Україні була б єдина Помісна Українська Православна Церква з центром у Києві, то ніяких би АТО сьогодні б не було.
В далеких 2000-х митрополит Одеський Агафангел (Саввін) УПЦ МП казав, що Львів – це наша Чечня, тільки хочу зробити поправку, що зі Львова вона переїхала на Донбас, де протягом двадцяти років п’ята колона у вигляді Московської Патріархії давала гарну підпитку для виховання таких антиукраїнську настроїв.
Церква ж Російська, яка незаконно розколола Руську (тобто українську) Православну Церкву Київської Митрополії Константинопольського Патріархату ще у XV-му столітті, теж знаходилась 141 рік в такому ж самому положенні, як наша Церква Київського Патріархату зараз. Але ми переконані, що незалежність, як церковна так і територіальна просто так ніколи і нікому не дарувалась, а здобувалась у боротьбі. Віримо, що Україна отримає цю духовну незалежність в боротьбі за територіальну. До речі, Російська Православна Церква не мала свого визнання 141 рік, поки корупційним шляхом (симонії) не закупила Патріарха Вселенського Діонісія у 1686-му році, котрого після цього шахрайського вчинку, через два місяці, посунуть з Патріаршої кафедри і позбавлять сану саме за хабарництво у наданні автокефалії.
А стосовно об’єднання, отець Микола зазначив, що немов воно вже відбувається. Приклад він навів, як з Київського Патріархату декілька років тому до них прийшов священик і його прийняли і перерукопоклали. То я можу сміливо засвідчити факт, бо я є сам неодноразовим свідком того, як до нашої єпархії щороку приходять десятки священнослужителів з УПЦ Московського Патріархату і наш архієрей декого з них приймає, але ж це зовсім не називається об’єднанням, а лише переходом з однієї юрисдикції в іншу.
Ми знаємо, як за часів батька отця Миколи, протоієрея Анатолія Марущака, у 80-х роках було ставлення до усього українського. Варто згадати лише про адаманта українського православ’я на Нікопольщині отця Авакума Зайця, якому навіть не дали завершити Божественну літургію і вигнали з храму сучасні пастирі храму Різдва Божої Матері на 3-му кварталі. Вони привселюдно на подвір’ї спалили усю богослужбову та духовну літературу українською мовою, ганебно принижуючи отця Авакума, а увесь цей сатанинський чин ці «канонічні законники» називали: «изгнание зайца». Таке об’єднання нам не потрібно!
Якщо протоієрей Микола каже про об’єднання в єдину Помісну УПЦ, то треба говорити в контексті миру та любові, а не робити закиди про те, що ви «розкольники», «безблагодатні» і «анафематствовані», як він регулярно ретранслює цю думку з амвонів.
Зазначу, що деяким і анафема не завадить увійти у Царство Небесне, а когось і канонізація не врятує від гієни вогненої.
Це теж саме, що мирячись люди, будуть казати «давай жити в дружбі, але ти все рівно негідник». Зовсім не так ми уявляємо собі такий мирний діалог для консенсусу, вірно ж?
Так само і в церковному питанні. РПЦ МП та РПЦ Закордонна після об’єднання, не перерукопокладала архієреїв і священиків, не перехрещувала віруючих, але одразу вони стали і канонічні і благодатні. Теж само відбувалось і з архиєреями УАПЦ в діаспорі, яких Константинопольський Патріархат прийняв до себе у сущому сані без усіляких перерукопокладань.
Але нашу Українську Православну Церкву Київського Патріархату не влаштовує такий «мир» у кремлівському рабстві, який задовольняв хоч і не всіх, але в більшості архієреїв РПЦ Закордоном.
І до речі, якби в Україні не було УПЦ Київського Патріархату, то УПЦ МП давно б вже перетворилась на модель Білоруського екзархату, або ще гірше в рядову південну митрополію Російської Церкви.
То як отець Микола закликає до миру і єдності, то він дуже влучно каже, що ми повинні дотримуватись мінських домовленостей, але наші мінські домовленості повинні розпочинатись з нашого власного серця і душі, де б любов огортала всіх нас.
Бо за вітхозавітніми законами, які сьогодні панують у сучасному світі «око за око» ми всі стали сліпими. Гнів переповнює наших людей і в цьому накалі ми повинні розрядити цю атмосферу любов’ю, милосердям і всепрощенням.
Але як ми можемо іншим казати про цю братську любов, всепрощення і єдність, коли між нами самими духовенством УПЦ КП і УПЦ МП її немає. Будемо молитись, що б ми не перетворились в дороговкази, які іншим вказуємо шлях, а самі стаємо на місці. Наша мета полягає в тому, що ми повинні об’єднуватись, а не битись за об’єднання.
Єднання і мир повинен починатись з нашого серця на місцях. Наша Українська Православна Церква Київського Патріархату у Нікополі готова до такого місцевого діалогу. Можу запевнити, що нікопольське духовенство УПЦ Київського Патріархату щирі в своїх намірах до миру та порозуміння, що приведе нас до єдиного престолу Божого в любові один до одного зі словами: «Христос посеред нас»!
А для початку пропонуємо нікопольській владі створити при міській адміністрації «Духовну Раду Церков», куди б входили усі традиційні конфесії нашого міста для консолідації і духовного миру в нашому славетному козацькому місті, ім’я якому перемога над усіма ворогами нашої Віри, нашої Батьківщини, нашого краю!
Христос Воскрес ! Воістину Воскрес !
Ієродиякон Меркурій (Скороход) прес-секретар Нікопольського благочиння Дніпропетровської єпархії УПЦ Київського Патріархату
На фото: Ліворуч, духовенство УПЦ КП на чолі з благочинним Нікопольського району ігуменом Никифором (Салімоновим) біля меморіалу слави пам’яті воїнам ІІ-ї Світової Війни 9-го травня 2015-го року у місті Нікополь.
Праворуч духовенство УПЦ МП м. Нікополь.
16 комментариев