З переглум’я буремних доріг,
Знаменосцем стояв до загину
і над славу любив Україну,
Україну над славу беріг.
Знаменосцем стояв до загину
і над славу любив Україну,
Україну над славу беріг.
Олесь Гончар народився 1918 року в селищі Ломівка поблизу Катеринослава (нині Дніпропетровськ) у родині робітників. Батько працював у приміському колгоспі в селі Ломівка, де й загинув від німецької авіабомби у 1918 році. Мати працювала на заводі металовиробів. Після смерті матері в 1921 році, його виховували бабуся та дідусь, забравши в село Сухе на Полтавщині. З 1925 року Олесь Гончар вчився в рідному селі, а потім в селі Хорошки.
В 1933 році хлопець закінчив семерічну школу в селі Бреусівка. Олесь Гончар ще в школі добре писав, тому після її закінчення працював в редакції Козельщинської районної газети. У 1933-1937 роках навчався в Харьківському технікумі журналістики імені Миколи Островського. У 1936 році, коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій, але цьому бажанню не судилося здійснитися.
Тому після закінчення Харківського технікуму працював вчителем у селі Мануйлівка і в Харківській обл. газеті «Ленінська зміна». З 1938 року Олесь Гончар навчався на філологічному факультеті Харківського університету. У червні 1941 році з треього курсу університету Олесь Гончар йде добровольцем у складі студентського батальойну на фронт. Воєнні умови не дуже сприяли письменницької праці, але тим не менше Гончар пише вірші, робить нататки.
У 1945 році, після демобілізації, старший сержант, Олесь Гончар приїжджає до Дніпропетровська, де оселився у старшої сестри. Письменник завершує навчання в Дніпропетровському державному університеті. На запрошення Юрія Яновського, редактора журналу «Вітчизна» у 1946 році Гончар переїжджає до Києва і вступає до аспірантури Інституту літератури імені Шевченка АН України. У 1959 році письменник обрався головою спілки письменників України, секретарем Союзу письменників СРСР.
У 1968 році Олесь Гончар написав відомий твір «Собор». Але сумну долю мав цей роман. Праобразом собору в романі був Троїцький собор у Новомосковську Дніпропетровської області. Перший секретар Дніпропетровського обкому КПРС Ватченко впізнав себе в образі негативного героя, бездуховного партійця – пристосуванця, що здав свого батька в будинок для літніх людей. Тому роман «Собор» був надрукований тільки в журналі, а вже надрукований тираж книги був конфіскований. Твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття. Саме твір Олеся Гончара «Собор» дав змогу читачам відкрити очі на людські цінності життя.
З початком перебудови і набуттям Україною незалежності письменник активно включився в громадське життя, був ініціатором створення Товариства Української Мови та Народного Руху України. Олесь Гончар був депутатом Верховної Ради України I скликання з 1990 по 1994 роки. У 1992 році в Канаді став почесним доктором Альбертського університету. А 1993 році був визнанений Світовим інтелектуалом Кембриджським університетом.
Помер український письменник 14 липня 1995 року у Києві. Поховали Олеся Гончара на Байковому кладовищі. У 2001 році в Києві був відкритий пам’ятник Олесю Гончару, а в 2005 році було присвоєно звання Героя України (посмертно).Олесь Гончар був видатним українським поетом і письменником, який написав багато чудових віршів та творів. Він писав, як на військову тему, так і на теми мирного життя людей. Твори Олеся Гончара перекладалися на 67 мов, а творчий досвід письменника засвоюється, як українськими так і закордонними майстрами слова.
З лона волі правічних нескор,
Злого рабства спаливши недугу,
Звівся в небо немрущого духу
Гончаревого слова Собор.
Злого рабства спаливши недугу,
Звівся в небо немрущого духу
Гончаревого слова Собор.
Слава Нікополю! Слава Україні!
19 комментариев