Что и говорить- МОЛОДЦЫ!

На початку червня новини про загиблих вояків на Донбасі у стрічках агенцій виділяли капслоком і червоним. А нині інформація про 15 загиблих українських військових сприймається, як щось буденне — сіренький дрібний шрифт.
Мама з райцентру на Сумщині розказує, як вряди-годи їде наша техніка до кордону, поблизу якого є російська артилерія. І люди виходять, питають чи у бійців їсти щось є. А ті кивають, що нема. І люди витягають з погреба тушонку, картоплю, цибулю.
Або журналістка з Кіровограда розповідає, що у райлікарнях Луганщини є бійці-земляки. Але у поранених нема навіть знеболювального. Разом з тим у Кіровограді пустує хороша лікарня для ветеранів, де є гарні віп-палати на двох. Але щоб перевезти людей, треба побороти паперову бюрократію в МО і МОЗ.
Я уже не кажу, як злять повідомлення про здачу наших колон. Коли котрийсь боєць без рук, без ніг з під Зеленопілля каже, що “тільки заїхав останній з 35 БТРів, їх почали острілювати з “граду”.
В цьому світлі інформація про засекречений військовий парад 24 серпня і взагалі його проведення у Києві і Одесі сприймається, як смачний харк у душу.
Недавно президент, який 21 липня дав відповідне доручення Кабміну, був на зустрічі з волонтерами усія країни. Кажуть , навіть слухав і дискутував. Так от, мав би зрозуміти, що ті мільйони для голого пафосу могли б піти на приціли, шовні матеріали для польових госпіталів, на “альбумін” для хворих.
Чому, наприклад, у київському госпіталі лежить десантник Сергій Бабський, тато двох дітей, з 40% опіків 4 ступеня, а гроші йому збирають рідні чи не байдужі. А не видатні логісти Гелетей чи Косюк.
Для особливо умних чиновників нагадаю, що пораненим не потрібні ваші медалькі на грудь — забезпечте їм реабілітацію.
Тому можливий парад на 24 серпня не просто обурює. Це така собі пляска на костях. Зараз такі часи, коли ми щодня бачимо паради техніки окупанта на кордонах. І наша поганенька техніка має не в Києві під сонцем вигулюватись, а стояти на кордонах.
З ума виживші тилові генерали задумали проводити парад, в той час як волонтери годують і взувають армію, сотні тисяч людей не можуть виїхати з зони війни, калічаться і гинуть.
Я наприклад, до цього часу не бачила статистику — чи були вивезені всі діти-сироти з дитбудинків, яка ситуація по лікарнях в найгарячіших точках — Луганську, Краснодоні, Донецьку. Скільки мирного населення загинуло в зоні війни.
Від початку окупації Криму я особисто так надивилась на військові паради, що не хочу бачити їх до кінця життя.
Натомість хочеться звернути увагу МО і Гештабу на таку бодай мінімальну проблему, як забезпечення харчами військових. Чого ZN.UA. Пише, що в часи, коли вояки смажать картоплю на кострах, “в условиях нехватки полевых кухонь в зоне АТО, Минобороны распродает их как "избыточное имущество”.
http://censor.net.ua/news/297325/v_usloviyah_nehvatki_polevyh_kuhon_v_zone_ato_m
inoborony_rasprodaet_ih_kak_izbytochnoe_imuschestvo_inspektsiya